Skip to content

Tag: myself

Більше діалогу, менше мегафона

Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.

Хочу трохи оновити свою онлайн-присутність. До цього блог, LinkedIn і кілька подкастів були моїми трьома опорами. Але тепер видавець нарешті прокинувся і береться переглянути мою книгу та допомогти мені дістатися до потенційних читачів — тож хочу покращити спосіб, у який я спілкуюся зі світом.

Game Design in Practice

Книга називається Game Design in Practice: A Professional’s Guide to Entertainment Ideation, а видає її Jettelly — видавництво з Торонто, що випускає книги й курси для розробників відеоігор.

Це практичний посібник із фази ідеації — того моменту, коли сира ідея набуває форми й перетворюється на концепт. Я вклав туди все, що засвоїв за роки роботи в мобільній та інді-розробці: розуміти, чого гравці шукають у розвагах, виходити за межі жанрових ярликів, щоб знайти фундаментальний досвід гри, проводити мозкові штурми з командою, будувати ігрові прототипи і врешті продавати свою візію через брифи, пітч-деки та демо.

Виходитиме англійською, у форматі електронної книги, розділ за розділом. Якщо цікаво — на сторінці книги вже можна записатися до вишліста.

До сьогодні я використовував ці інструменти в односторонньому режимі. Публічні коментарі мене не надто приваблюють — зокрема тому, що нерідко доводиться їх модерувати. Я надаю перевагу приватним контактам: вони дають змогу будувати справжні стосунки й вести повноцінний діалог із людьми. Вони подарували мені багато радості й нових друзів. Тому настав час переосмислити свою комунікаційну стратегію й зробити такі зустрічі простішими.

Паралельно з книгою я розробляю кілька ігрових ідей, тож можу додати відеовимір. Думаю про короткі вертикальні відео, де я коментую відеогру, поки її видно в кадрі: що працює, що б я змінив, яка ідея за цим стоїть. З однією відмінністю: гра була б моя. Так я міг би зацікавити людей, яким легше сприймати інформацію візуально, — а там, дивись, відкриються й нові можливості. Це ще й термометр, щоб зрозуміти, наскільки свіжі мої ідеї, тож рано чи пізно спробую.

Одна з проблем — мова. Італійська — моя рідна, але мій італійський просякнутий кастильською, бо я вже дуже давно живу в Іспанії. Я роблю помилки й використовую конструкції, які в Італії не вживають; результат зрозумілий, але для мого перфекціонізму — замало. Англійська — мова бізнесу, але контенту англійською тисячі, і там використовують живий та різноманітний сленг, якого мені не вистачає. Іспанська теж могла б підійти, але я не певен. А ти якою мовою хотів би мене читати й слухати?

На сьогодні новини такі: рухаюся вперед із книгою і продовжую робити свої ігри. Можу собі це дозволити лише завдяки новим технологіям, які дають змогу вести кілька справ одночасно й будувати під себе потрібні інструменти.

Якщо маєш пораду щодо мови, відео чи будь-чого іншого — пиши мені в приватні повідомлення на LinkedIn: я слухаю.

Інвестування означає брати на себе зобов’язання

Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.

Деякий час тому я написав казку і знайшов художницю, яка допомагає мені її візуалізувати. Вона надсилає мені ескізи щотижня на перегляд. Я даю зворотний зв’язок, вона вносить правки — загалом 16 зображень. Усе це забирає в мене дуже багато часу, а виникло з бажання залишити щось своїй доньці на той випадок, якщо мене не стане раптово. Я не розраховую на успіх чи мільйони проданих примірників, усвідомлюю рівень свого оповідання і власні обмеження. Роблю це виключно заради творчості.

Машинне навчання допомогло мені візуалізувати цю казку і підштовхнуло до пошуку професіонала для її ілюстрування. Це, безперечно, добре, але мушу визнати: проект забирає більше особистого часу, ніж я очікував. Делегувати — це не просто вкласти гроші й зекономити час, це означає взяти на себе зобов’язання працювати над чимось разом з іншою людиною. Про це я надто часто забуваю і беруся за тисячу проектів, які потім не доводжу до кінця. Це доволі поширена риса серед творчих людей, і сьогодні хотів поділитися нею з тобою.

Сподіваюся опублікувати свою казку до Різдва, надрукувати кілька примірників каталанською і подарувати їх усім дітям з класу Марії Лаури. Потім розміщу посилання у своєму блозі та LinkedIn, щоб її можна було придбати італійською та каталанською.

Бізнес, який я обрав

Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.

Вчора я переглянув це інтерв’ю з CEO Bulkhead, творців Wardogs — мультиплеєрного онлайн-шутера від першої особи.

Я одразу знав, що реакція не забариться і що слова цієї людини — ідеальний матеріал для дешевих кліків і черговий привід поговорити про кранч у LinkedIn.

Сьогодні друг-письменник скинув мені ось цю замітку іншого письменника.

Бізнес, який я обрав

Ніхто не змушував мене робити відеоігри. Моя справжня пристрасть — думати про те, який досвід передати через медіум. Найбільше мені подобається відкривати нові культури і знаходити яскравих людей, з якими можна говорити й сперечатися про творчі речі. Моя мрія — поставити підпис під кількома іграми, які залишать слід.

Я роблю ігри не для того, щоб розбагатіти, і не наодинці (хоча довелося спробувати, щоб це зрозуміти). Я роблю ігри, бо так вирішив — з чистої любові, якщо завгодно. Для мене, враховуючи що на роботу йде більша частина мого неспального часу, важливо намагатися побудувати щось грандіозне, а не просто підтримувати порядок на городі.

Коли працюю на когось, я завжди шукаю проєкти, які мене запалюють. Я не працюю лише заради того, щоб оплатити рахунки, — намагаюся займатися тим, що мені справді до душі. А це іноді має свою ціну: зайнята голова, понаднормові години. Час, відібраний у родини.

Те саме стосувалося і моєї сім’ї: мама — педіатр — працювала значно більше, ніж вимагала норма. Батько не спав ночами, щоб писати судові документи, — він адвокат. Брат — суддя, і теж відбуває важкі зміни без жодної додаткової оплати. Моя родина навчила мене, що кранчу як такого не існує: є речі, які треба зробити, і ці речі потребують часу.

Нещодавно я вирішив перейти від мобільного free-to-play до PC/Console ігор — і це тягне за собою величезну кількість додаткових годин. Це мій вибір, і я розумію його наслідки. Ми дуже часто говоримо про свої права, але вкрай рідко — про свої обов’язки.

Насолода від ходьби

Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.

Останнім часом мені здається, що помилки не просто йдуть одна за одною, а наростають в геометричній прогресії. Нові технології дозволяють нам діставатися з точки А до точки Б іноді майже миттєво. Але саме це змушує нас упускати можливості, які можуть виявитися ключовими.

Уяви, що цих вихідних ти вирішуєш сходити до музею в своєму місті. Уяви, що в тебе є вертоліт, який забирає тебе прямо з дому і доставляє прямо до музею. Політ на вертольоті — це круто (думаю, принаймні — сам ніколи не літав), тож уяви, що єдина ціна — заснути в дорозі. Перевага очевидна: ти миттєво опиняєшся на місці. Але ти втрачаєш усе інше: якби ти пішов пішки, міг би зустріти старого знайомого по дорозі. Або, хто знає, натрапити на кафе з чудовим сніданком. Або побачити оголошення про відкриття нового культурного центру і вирішити завернути туди. Звичайно, пішки довше і втомливіше — але дорогою трапляються можливості.

Так от, у game design сьогодні можна згенерувати специфікацію до фічі майже миттєво. Керівник каже тобі зайнятися цією фічею, дає тиждень, а ти вже за дві години маєш готову основу. Усе завдяки алгоритмам, що працюють на надпотужних обчислювальних системах і по суті базуються на статистичній імовірності — вони здатні генерувати структуровану й досить зв’язну документацію за лічені хвилини. Набагато швидше, ніж встигнеш ти чи я — це точно.

Проблема в тому, що губиться дорогою: можливість відкрити щось нове і отримати несподівані ідеї. Але керівник давав тиждень, а ти здаєш за два дні — тож твій OKR, швидше за все, виглядатиме краще, ніж якби ти витрачав цей час на дослідження.

Тож як бути? У мене є чітка відповідь для себе. Справжній професіонал, на мою думку, має давати собі час на роботу — креативність потребує обмежень, але також потребує часу!

Орли в голубиному оперінні

Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.

A volte romanticizziamo il lavoro al punto di ignorare quel momento, che arriva sempre, in cui procediamo automaticamente. Il nostro valore lo iniziamo a misurare con il tempo che investiamo in qualcosa, senza pensare al risultato reale e a ciò che stiamo per offrire ai giocatori.

Іноді ми так романтизуємо роботу, що не помічаємо момент — а він завжди настає — коли починаємо діяти на автопілоті. Свою цінність ми починаємо вимірювати часом, вкладеним у щось, не думаючи про реальний результат і про те, що врешті отримають гравці.

Я часто потрапляв у ситуації, де колеги працювали понаднормово заради самого факту понаднормової роботи або просто тому, що затягнулися в це нескінченне колесо. А це неминуче веде до того, що проєкти оцінюються неправильно, речі вважаються реалістичними, хоча без понаднормових годин вони такими не були б — і до того ж реальної цінності грі не додають.

Я не можу змінити таке ставлення, хоча й намагався. Але й сам у це не вписуюся — зайвих годин не відпрацьовую, особливо якщо вони не оплачуються.

Не згоден, але рухаємося далі

Сьогодні я вважаю за краще зосередитися на своїх завданнях, а не вступати в дискусії, бо помітив: люди одразу займають оборонну позицію.

З одного боку, я працюю над тим, що мені доручено, намагаюся завжди здавати вчасно і завжди з чимось зверху. З іншого — постійно пропоную покращення відносно початкового бачення, яке мені дають. Їх рідко приймають, але це допомагає мені думати про продукт і показати, на що я здатен.

  • Гра клієнта — не моя гра
  • Якщо клієнт доручає мені спроєктувати фічу, яку недостатньо обдумали, — спочатку я роблю її рівно так, як він каже
  • Пропоную те, що вважаю покращенням, але не відстоюю це зубами. Якщо клієнт каже ні — значить, ні. Знову ж таки, це не моя гра.

Показувати, а не говорити

У багатьох середовищах — особливо, треба визнати, у великих компаніях, де люди проходять шалено складні відбіркові випробування та мають демонструвати вражаюче резюме — словесні незгоди дуже часто сприймаються як напад. Особливо на дистанційці, без живого спілкування, я помітив: або це я не вмію сперечатися, або люди просто надто самолюбиві.

Якщо я хочу змінити щось у дизайні, я ніколи не піднімаю це на зустрічі. Мітинги для мене — інструмент виключно для того, щоб показати готовність працювати в команді і висловити похвалу. Натомість я вважаю за краще показати їм запропонований варіант і швидкий прототип з покращеною версією.

Орли в крандж не йдуть

Я як орел: літаю високо, а іноді пікірую вниз, щоб вирішити конкретні проблеми. Багато клієнтів хочуть бачити мене голубом — літати низько і гадити де попало.

У мене є досвід, щоб працювати ефективно, і витрачати більше годин, ніж потрібно, мені не треба. Я вважаю за краще зосередитися на тому, щоб здавати роботу високого рівня в межах свого контрактного часу. Я завжди підтримую інших з їхніми ідеями, навіть якщо вони дивні, але коли мій день закінчується — я вимикаюся.

А якщо мені платять як орлу, а хочуть, щоб я працював як голуб — то навіть краще: менше відповідальності!

Професіоналізм перш за все

Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.

Був у мене колись колега на роботі, який здавався реально розумною людиною. Він зробив певні усвідомлені життєві вибори, і до його приходу дехто в робочому чаті жартував на адресу цих виборів. Без злого умислу, зрозуміло — суто студентський гумор.

Коли він прийшов у компанію, ця людина почала рити Slack у пошуках старих повідомлень — перевіряла, чи хтось раніше проїхався по її життєвих виборах. Знайшла ті повідомлення і через HR домоглася звільнення людей, які над цим сміялися.

Через кілька років цю людину саму звільнили, і відтоді вона постійно в центрі якихось скандалів. Не кажу, що вона неправа — формально, може, і має рацію. Але щось починає смердіти, коли тебе або виганяють, або в тебе постійно конфлікти з CEO та керівництвом.

Я не беруся нікого вчити — моя власна терпимість до певних речей дуже низька, але я свідомо її треную. Для мене на першому місці — професіоналізм. Якщо колеги жартують і ти ображаєшся, подумай, що буде з ними, якщо вони втратять роботу. Професіоналізм — це ще й уміння терпіти, коли треба.

Якщо компанія тебе звільняє з будь-якої причини — наприклад, вирішує замінити тебе штучним інтелектом — то, на мою думку, ти приймаєш це з гідністю і йдеш далі. Перетворюватися на клавіатурного воїна і зливати стратегії компанії, які підпадають під NDA, — це непрофесійно. Розумію, що злість бере, розумію, що боляче, але повторюю: професіоналізм — понад усе.

Якщо твій співробітник публічно виносить щось на загал, професіоналізм вимагає звернутися до PR-відділу за відповіддю — а не реагувати на емоціях і вже точно не без консультації з Claude.

Неймовірно, скільки непрофесіоналізму я бачу в цій індустрії. Нам усім потрібно більше витримки і більше професіоналізму. Гарних вихідних.

Give the best of your “more or less”

Many years ago, I lost my job ad a dream company and I decided to become the best game designer I could possibly be. Part of this is still within me, also if many things changed. One for all, I understood that teams/clients do not need, nor want, the best in class.

If you are reliable, honest, candid, and humble, generally speaking you will be better welcomed into games teams. I notice, especially among junior game designers, the will to be better than others or more knowledgeable. You can easily end up being perceived as superb, like that.

The best way to do your job is to give the best of your “more or less”, without delivering too much. You will lose less energies and your job will be recognized in any case.

Management and direction

Last year I found a great client; good team, excellent leadership, profitable company. The project was (well, is) ambitious and novel. I felt part of the leadership team, I contributed to the development of their MVP. And then, a more expert designer joined and I was out. I had an interesting chat with my client, and he explained me exactly why the decision. It made sense, I learnt a lot. Still, it hurt because everything worth in life hurts a little.

Now that it’s one month since I joined GSC Game World, I already feel there is something very different in the way of managing high-quality projects compared with mobile f2p. Mobile needs pragmatism: you are chasing big numbers because you are investing huge amounts of money to give a highly technological product in the hand of distract people for free with the hope to engage their attention. High quality games, on the other end, are for people who decide to light a console up to be immersed into an experience they paid for.

And this leads to a fundamental difference: (product) management is what leads mobile, while creative direction is what leads high quality games. Of course, I am passionate and prepared designer and I can tackle any challenge, plus I have a certain age and experience so I can be a great leader. But mobile games are managed in a McKinsey-an style, and companies chase perfection. And the best way to avoid the risk of not having it is to hire people with a real pedigree (which I don’t have). On the other end, PC/Console single player high quality games (open world, FPS, survival) look for people capable of prototyping and realize the creative vision being away of design pillars, vision, and so on.

Two different worlds that I am sure can learn from each other. I know I will bring learnings from premium to mobile, and viceversa.

AI is not just a tool

I’m not convinced by this “AI is just a tool.” We’re wired for stories and narratives, in the sense that our perception is very attentive to them and our memory contains narrative sequences. A tool capable of creating a narrative structure ceases to be a simple tool for me.

It’s a bit like saying “movies are just a tool,” or “video games are just a tool.” Well, it’s certainly possible to use movies and video games as tools. How many times in school were we shown a movie to explain a story? Some teachers use role-playing games or even computer games to explain concepts.

However, these artifacts aren’t just tools. And AI isn’t one for me either. It can heavily influence the way we implement an idea, given that it’s capable of arguing (often bullshit) very well and could catch us at a stressful moment when it’s easy to give in to the temptation to trust. And this inevitably leads to missed opportunities.

Of course, you can cut off your finger with a knife. With Photoshop, you can gather a series of images and make a collage. But that’s a direct use during which you’re aware of the error, either before or just after.

AI isn’t just a tool; it can only be used as a tool, that’s true. But it’s designed, like many things these days, to capture our attention (so we pay the monthly subscription) in exchange for the feeling of being more productive.

And that’s not the case.

Christmas break

I wish you and your family a merry Christmas and a happy 2026. I scheduled a couple of posts for key dates, but I will spend some day with my family in Italy so I will not post over here during two weeks.

See you next year, I hope you will find your “Zelda’s Lullaby”, your key for multiple solutions.