Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.
Був у мене колись колега на роботі, який здавався реально розумною людиною. Він зробив певні усвідомлені життєві вибори, і до його приходу дехто в робочому чаті жартував на адресу цих виборів. Без злого умислу, зрозуміло — суто студентський гумор.
Коли він прийшов у компанію, ця людина почала рити Slack у пошуках старих повідомлень — перевіряла, чи хтось раніше проїхався по її життєвих виборах. Знайшла ті повідомлення і через HR домоглася звільнення людей, які над цим сміялися.
Через кілька років цю людину саму звільнили, і відтоді вона постійно в центрі якихось скандалів. Не кажу, що вона неправа — формально, може, і має рацію. Але щось починає смердіти, коли тебе або виганяють, або в тебе постійно конфлікти з CEO та керівництвом.
Я не беруся нікого вчити — моя власна терпимість до певних речей дуже низька, але я свідомо її треную. Для мене на першому місці — професіоналізм. Якщо колеги жартують і ти ображаєшся, подумай, що буде з ними, якщо вони втратять роботу. Професіоналізм — це ще й уміння терпіти, коли треба.
Якщо компанія тебе звільняє з будь-якої причини — наприклад, вирішує замінити тебе штучним інтелектом — то, на мою думку, ти приймаєш це з гідністю і йдеш далі. Перетворюватися на клавіатурного воїна і зливати стратегії компанії, які підпадають під NDA, — це непрофесійно. Розумію, що злість бере, розумію, що боляче, але повторюю: професіоналізм — понад усе.
Якщо твій співробітник публічно виносить щось на загал, професіоналізм вимагає звернутися до PR-відділу за відповіддю — а не реагувати на емоціях і вже точно не без консультації з Claude.
Неймовірно, скільки непрофесіоналізму я бачу в цій індустрії. Нам усім потрібно більше витримки і більше професіоналізму. Гарних вихідних.