Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.
Індустрія відеоігор переживає кризу вже кілька років — як і весь інший світ. Масові звільнення, студії закриваються, інвестиції висихають.
Криза не стала сюрпризом. Речі не ростуть до нескінченності — це закон природи. І все ж ті, хто виходить з програм MBA і фінансових факультетів, здається, забувають цю елементарну річ, або їх навчають її ігнорувати. Результат — для інвесторів створюються очікування безперервного зростання, яких індустрія не може підтримувати довго. У поєднанні зі світовою геополітичною ситуацією це і є рецепт катастрофи.
Але найбільше мене вразила поведінка самих розробників.
Цього року на Мадейрі відбувся цікавий воркшоп. Учасникам спочатку запропонували запітчити оригінальну гру, а потім — скласти гіпотетичний інвестиційний фонд на мільйон доларів. Результат: більшість грошей осіла в тулах, технологічній інфраструктурі та екосистемах на кшталт Roblox. Ті самі розробники, які щойно з вогнем в очах презентували оригінальний проєкт, не стали б його фінансувати.
Як сказав один з учасників: «Я буквально побудував інвестиційну компанію, яка б не профінансувала мій власний пітч».
Це система, яка винагороджує короткострокову віддачу і карає довгострокове бачення. Коли гроші стають метою, а не інструментом, усі підлаштовуються.
Це не місце для бідних
Мушу чесно сказати, де я сам у всьому цьому стою. Я зовнішній консультант, і одна з причин, чому я обрав цей шлях — саме те, що я розумію цей механізм і воліє не залежати від нього. Але є й інша причина: мої батьки заможні. У мене була подушка безпеки, яка дозволила мені залишатися в цій індустрії у важкі моменти. Не всі мають таку розкіш.
Індустрія відеоігор сьогодні дедалі більше стає місцем для тих, хто може дозволити собі чекати. Для тих, у кого вже є сімейний капітал, для тих, кому не потрібна зарплата цього місяця, щоб закрити оренду. Це проблема не лише справедливості, а й якості. Ви відсіюєте таланти, які просто не можуть собі дозволити структурні ризики такої нестабільної індустрії.
То що робити?
Я дивлюся на Голлівуд з інтересом, бо він знайшов кілька практичних відповідей на схожі проблеми.
- Слейт-модель: розподіляти ризик між кількома проєктами, замість того щоб ставити все на один блокбастер. Це означає прийняти, що деякі провалюються, але що портфель загалом тримається.
- Структурний захист творців: профспілки Голлівуду існують тому, що без них баланс сил між тими, у кого капітал, і тими, у кого талант, надто перекошений. Індустрія відеоігор потребує схожих структур.
- Модель A24: маленька, кураторська, з чіткою редакційною ідентичністю. Обирає проєкти, у які вірить, виробляє їх ретельно й генерує стійкий прибуток. Невеликий масштаб і чітке бачення цілком можуть співіснувати зі здоровою економікою.
Проблема, яку можна вирішити
Потрібні фінансові структури, побудовані під реальні темпи розробки, а не під цикли венчурного капіталу. Потрібно більше майданчиків, де розробники можуть потренуватися думати як інвестори — ще до того, як опиняться в реальній переговорній кімнаті. Потрібні моделі, які дадуть студії достатній злітно-посадковий смугу, щоб збудувати щось довготривале.
Зараз саме той момент, коли ті, хто відповідає за прийняття рішень — інвестори, паблішери, ліди — можуть обрати: збудувати щось міцніше за те, що було раніше.