Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.
Минулого тижня колега показав мені цікаве відео: геймдев змушує Astra від ChatGPT і Fable 5.1 від Claude працювати разом у Unreal Engine, щоб зібрати бос-файт у стилі Souls-like.
Саме по собі відео про розробку ігор, але мене вразило інше — побачити, як два різні ШІ працюють над одним матеріалом, а не один. Це нагадало мені казку, яка давно крутилася в голові: «Принцеса Дині». Я розповідаю її ввечері своїй доньці Марії Лаурі з самого її народження, а останній місяць у вільний час узявся нормально її записати. І подумав: чому б не спробувати те саме — з Claude і ChatGPT, але щоб нарешті дати обличчя персонажам?
Два дні я змушував обидва сервіси спілкуватися між собою: один пропонував персонажа, інший його правив або доповнював — аж поки не вийшов цілісний каст на всіх сторінках, від короля Мурашки до Туманки, що живиться пліткам тих, хто судить не дивлячись. Результат допоміг мені краще зрозуміти, хто ці персонажі насправді, і дав набагато чіткіше відчуття самої казки. Коли я показав Марії Лаурі принцесу і друзів, про яких розповідаю їй щоночі, вона аж рота відкрила: вперше вона їх побачила, а не просто почула.
Сьогодні вранці в залі я вже думав про наступний крок: знайти професійного ілюстратора, щоб довести книгу до ладу в оригінальному стилі, і — хто знає — може, самостійно видати свою першу казку.
У всьому цьому є й своя іронія. «Принцеса Дині» саме про Туманку, що живе чутками «кажуть, що…», і про людей, які сміються ще до того, як подивляться власними очима. Коли читаю коментарі різних сучасних луддитів, що одразу поспішають засудити використання ШІ, навіть не спробувавши його, — відчуваю, що потрапив усередину власної казки.
