Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.
Кілька тижнів тому один мій контакт у LinkedIn з гордістю показав свою полицю з вінілом. Заявив, що має ще й Spotify Premium. Але диски, які він справді любить, хоче тримати в руках — не просто стрімити.
Роками в індустрії розваг панував простий наратив: фізичне мертве, стрімінг і цифра — це майбутнє. Але свіжі дані розповідають дещо інше.
Американський ринок вінілу вперше перетнув позначку мільярда доларів, зафіксувавши дев’ятнадцятий рік поспіль зростання (RIAA, 2025 Year-End Music Industry Revenue Report). У кіно відбувається щось схоже: поки звичайні DVD продовжують здавати позиції, продажі 4K UHD Blu-ray зросли на 12% — знак того, що найзапекліша аудиторія хоче мати власні фізичні носії в неперевершеній якості, без прив’язки до ліцензії якоїсь платформи (дані Digital Entertainment Group, за матеріалами FlatpanelsHD).
А що з відеоіграми?
Тут стратегія власників платформ іде в протилежний бік. Дискові приводи продають як необов’язковий аксесуар, усі гонять у бік GaaS, екосистеми проєктують так, щоб вони ставали дедалі цифровішими. Я розумію логіку короткого горизонту: маржа на цифрі вища, дистрибуція дешевша, дані про гравців збирати простіше. Але оптимізація під короткострокову маржу ризикує відштовхнути саме ту core-аудиторію, яка у музиці та кіно сьогодні тягне за собою повернення фізичного.
Так, за обсягами цифра все ще веде в агрегованих продажах — особливо коли до купи мішають масові мультиплеєрні тайтли й преміумні одиночні ігри. Але сингплеєрні ігри високого рівня — це емоційні інвестиції. Гравці їх не просто споживають, вони їх колекціонують. Я знаю людей, які тримають у вітальні коробки від ігор, що залишили слід у їхньому житті, — так само як мій друг тримає вінил на полиці.
До речі, ось вам чудова українська колискова з нового DLC до Stalker 2: Cost of Hope:
Чому цифра поки що перемагає
Геополітичний тиск на ланцюжки постачання й вартість комплектуючих сьогодні дають цифровій дистрибуції реальну перевагу у витратах — і це головна причина, чому власники платформ штовхають саме в цей бік. Але коли ланцюжки постачання стабілізуються, а втома від цифрових ліцензій — те відчуття «ти купуєш, але нічого не маєш» — продовжуватиме наростати, я вірю, що й у гейміні фізичне знайде своє місце для відродження. Можливо, скромніше, ніж раніше, але все одно відчутне.
Гнатися за цифровою уніфікацією заради модного тренду — це ризик забути простий принцип, який вініл і Blu-ray підтверджують уже кілька років: преміумний контент створює преміумних колекціонерів.
У мене стійке відчуття, що власники платформ занадто рано кидають своїх найвідданіших фанів, щоб бігти за скороминущим галузевим трендом.