Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.
Якщо довго працюєш в одній компанії, завжди знайдеться група людей, які постійно скаржаться. На продукт, на дедлайни, на керівників, на інші команди. Найбільше мене дратує те, що зазвичай це нікуди не веде. Скарги займають місце, де могла б бути робота.
Скаржитися іноді має сенс: є реальна проблема, ти її озвучуєш, намагаєшся вирішити. Коли людина виговорюється, вона може шукати три речі:
- щоб її почули,
- щоб її підтримали,
- щоб їй допомогли.
Вислухати й підтримати мало допомагають зняти стрес, а от запропонувати рішення чи інший погляд на ситуацію — вже інша справа. Якщо скарга нікуди не веде, це зазвичай просто шум.
Незручний бік створення
В іграх ми бачимо це постійно:
- Несправедливий бос — це привід повідомити про проблему і, якщо можливо, її виправити.
- Складний бос вбиває тебе, дає зрозуміти чому, і за три секунди ти знову в грі.
Здорове роздратування спрямоване до майстерності. Скарга — це коли ти застряєш на екрані «гейм овер» і розповідаєш кожному, хто проходить мимо, який жахливий був цей бос.
Створювати — це теж незручно. Це може стати приводом відчувати себе кращим за інших, і є процеси, які дійсно зламані, де назвати речі своїми іменами вже є частиною роботи. Між компанією, де щось можна змінити, і компанією, де нічого не змінюється, перший випадок впізнається по тому, як люди реагують, коли хтось щось пропонує.
Перш ніж критикувати
Моє правило, зрештою, просте. Бачу проблему — пропоную рішення. Можу — роблю. Якщо після всього цього бачу, що справи йдуть не туди, — іду сам. Залишатися в місці, де нічого не змінюється, і скаржитися — це третій варіант, якого я хочу уникати. Таке траплялося, але з віком і дітьми це дедалі важче собі дозволити.
Перш ніж говорити погане про щось — хто міг би це змінити? Якщо відповідь — не та людина, що стоїть переді мною, таку розмову краще не починати.