Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.
Великий момент настав: мою улюблену гру всіх часів оголосили у форматі рімейку.
Ця гра належить минулому — часу, коли всі ми дивилися в майбутнє з цікавістю. На відміну від сьогодні, коли майбутнє нас лякає. Після того як Super Mario 64 написав граматику 3D, з’явився новий Zelda: епічний роман, написаний тією самою граматикою.
Інновацій було безліч — від системи захоплення цілі до інвентарю, який можна відкривати й використовувати прямо з ґеймпада. Але найважливішою стало те, що це вже була не просто гра про фантазію битися на мечах: вона перетворилася на історію з глибоким змістом про дитинство і дорослішання.
Дизайнерське рішення додати стрибок як дію, доступну гравцеві в будь-який момент, дещо перемішує карти, і, можливо, відкриває нові секрети, пов’язані з «уступами» — те, що раніше було неможливим. Проте натомість це додає складності до управління.
З цього приводу мені цікаво, як ця гра сприйметься новими поколіннями — тими, хто не грав в оригінали ні на N64, ні на DS. Я налаштований оптимістично. До речі, за пару років Nintendo матиме повне домінування в магазинах, якщо Sony і Microsoft продовжуватимуть ігнорувати потреби своїх основних гравців.
Я вірю в такі рімейки як у важливу форму збереження культури, і радію одразу двічі: що можу перепройти цю гру сам і що нові покоління теж матимуть таку можливість!