Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.
Питання створення та дистрибуції відеоігор — це складна реальність. Поговори з будь-ким у галузі, і одна фраза прозвучить обов’язково: «робити ігри — важко».
У роки, коли у відеоігри вливалися шалені гроші від інвесторів (особливо під час ковіду), в індустрію прийшла своя хибна логіка: ставитися до цієї делікатної реальності як до складної задачі з підручника.
Складні задачі з підручника чудово вирішує ліва півкуля мозку. Побудувати ракету, щоб полетіти на Марс, — це саме такий випадок. Потрібні експерти, які з допомогою знань і логіки таки доберуться до Марса. Щойно процес знайдено — задачу вирішено, і крапка (якщо не рахувати людських помилок, звісно).
Складна реальність натомість вимагає зовсім інших здібностей. Таких, де права півкуля почувається як риба у воді. Вона вимагає вибудовування певних стосунків — і з людьми, і з творчою роботою. Знайти єдиний метод, єдину формулу — неможливо. Компанії, які досягають успіху і при цьому покладаються на формули, рано чи пізно платять за це свою ціну.
До створення та дистрибуції ігор не можна ставитися як до задачі з підручника — її треба поважати як складну реальність. Інакше все зводиться до гри в запозичення чужих ідей і застосування трюків перформанс-маркетингу, які приносять гроші лише в короткостроковій перспективі. А потім нас неминуче обходять ті, хто може працювати з меншими правами і більше годин.
Іноді в мене є відчуття, що серед наших керівників нам потрібно більше гуманітаріїв і митців, і менше математичних голів та бізнес-людей.