Skip to content

GDD за межами шаблону

Цей допис був написаний мовою оригіналу — італійською — Паоло Гамбарделлою. Його перекладено агентом штучного інтелекту, і він може містити неточності.

Коли мова заходить про game design document, про проєктну документацію, розмова зазвичай одразу переходить до шаблонів і стандартних форматів. На мою думку, так упускається можливість подивитися на ситуацію ширше. Бо формат — це лише один аспект, одна з п’яти складових хорошої проєктної документації.

Кілька місяців тому я писав про різницю між документом і документацією. Цей пост продовжує ту думку: якщо ми вже з’ясували, що документуємо щось конкретне, — що саме повинен містити документ?

П’ять точок зору

Щоб усе було наочніше, використаю простий приклад: буст у гоночній грі.

Знання. Насамперед, проєктний документ будується навколо набору знань, які гра або конкретна фіча має передати гравцям. Раніше я розповідав про player experience narrative — опис гри або фічі від імені захопленого гравця. Це допомагає визначити складові того, що ми описуємо, а отже — і skill atom’и, тобто знання, які ми передаватимемо. Задоволення завжди народжується з процесу відкриттів, схожого на творчий: грати — значить вчитися.

У випадку з бустом skill atom’и можуть бути такими: зрозуміти, коли шкала заповнена; відкрити, що буст у повороті призводить до втрати зчеплення; навчитися зберігати його для фінальної прямої. Кожне з цих відкриттів — маленьке, і кожне варте окремого опису.

Цілі. По-друге, документ містить цілі з точки зору гри. Вони конкретизуються у вигляді певних поведінок, яких ми очікуємо від гравців, а інколи — і емоцій, які хочемо викликати. Зазвичай відштовхуються від game pillar’ів (якщо вони є) і пояснюють, до якого результату потрібно прийти.

Для бусту ціль може звучати так: гравець використовує його хоча б раз за коло й відчуває викид адреналіну на прямій. Pillar має сенс лише тоді, коли він змушує від чогось відмовитися: якщо pillar — «швидкість», документ повинен пояснювати, чим ми жертвуємо заради неї, наприклад — жодних меню під час перегонів. А якщо ми очікуємо конкретної поведінки, одразу пишемо, як будемо її вимірювати. Ціль, яку не можна відстежити на плейтесті або в даних, — це просто побажання.

Геймплей. Далі — планування геймплею: конкретизація цілей гравця, контенту, активностей і можливих стратегій для подолання перешкод. У цьому розділі дуже часто зустрічаються блок-схеми, списки тощо.

Ось тут формат і виходить на сцену. Спосіб подачі геймплею має слугувати читачу. Для бусту діаграма зі станами (порожній, заряджається, повний, активний) скаже програмісту більше, ніж три сторінки тексту, тоді як таблиця зі швидкостями й тривалістю корисніша для того, хто займається балансуванням. Формат обирають залежно від змісту й аудиторії, і він може змінюватися від розділу до розділу.

Системи. Хороший проєктний документ не може оминути системи. Система — це група механік, які разом навчають гравця чогось: саме тому я сприймаю її як набір навчальних досвідів. Існують і незаплановані динаміки — іноді ми їх вчасно помічаємо, і вони стають частиною метагри.

Скотт Мерсер розповідає у короткому відео, як він проєктував Gruul the Dragonkiller — боса з World of Warcraft: Burning Crusade. Він хотів відтворити відчуття гри в музичні стільці — коли музика зупиняється і всі кидаються шукати місце. Перша механіка, Shatter, завдає шкоди тим, хто стоїть поруч з іншими, — так гравці вчаться розходитися. Мерсер одразу передбачає незаплановану динаміку: рейд міг би заздалегідь призначити кожному фіксовану точку, і весь фан зникне. Тому він додає Ground Slam, яка закидає кожного гравця у випадковому напрямку й змушує імпровізувати. Далі — затримка мережі: у 2007 році багато хто грав ще по модему, і кожен бачив інших на дещо різних позиціях. З’являється поступове уповільнення, яке дає клієнтам час синхронізуватися і — як бонус — нагнітає напругу. Нарешті, що більше гравців гине, то більше простору залишається, щоб розійтися, — і сутичка стала б надто легкою. Поступове зростання шкоди тримає всіх у тонусі й мотивує виживати.

Кожна механіка закриває діру, яку залишила попередня, і кожна змінює те, чого навчається гравець. Ось чому, якщо фіча, яку ми документуємо, є частиною більшої системи або впливає на інші системи, потрібно показати, що ми розуміємо загальну картину, і спробувати передбачити, як це все працюватиме. Повертаючись до нашого прикладу: якщо буст заряджається від підбирання предметів на трасі — це змінює і те, як гравець обирає траєкторії, і level design повинен це враховувати.

Виробництво. І нарешті, хороша проєктна документація допомагає вирішувати проблеми й дизайнерські задачі, а також орієнтує програмістів і художників у тому, які асети потрібні для успіху фічі або гри. Для бусту це означає перелік візуальних ефектів, звуків і рухів камери, а також фіксацію відкритих питань: що відбувається, якщо гравець активує буст під час стрибка?

У шаблонів є свої обмеження

Коли ми надто зосереджуємося на кінцевому форматі, є ризик утратити загальне бачення й пропустити частини, які один формат передбачає, а інший — ні.

Візьмемо однопейджер. Він чудово підходить для вирівнювання команди або пітчу ідеї паблішеру, але системи та їхні взаємодії туди просто не влізають. Багато класичних GDD-шаблонів, навпаки, мають безкінечно довгі розділи про геймплей і жодного — про знання, які гравець має засвоїти. Коли я обираю формат, я вже розумію, якою з п’яти складових жертвую, і документую її окремо.

Саме тому я використовую п’ять частин як чеклист — ще до того, як відкрити будь-який шаблон: знання, цілі, геймплей, системи, виробництво. Якщо чогось бракує — у документі є діра, незалежно від формату.

Published inGame Design